КРИЗА СЕМИ РОКІВ, АБО
«ОБЕРЕЖНО: ШКОЛА!»
Колізії семирічного віку
Посієш думку — пожнеш учинок; посієш
учинок — пожнеш звичку; посієш звичку — пожнеш характер; посієш характер —
пожнеш долю, — так говорить прадавня мудрість. Крок за кроком, балансуючи між «можна»
і «не можна», між потребами, бажаннями й суспільним визнанням, між прагненням
виявити свою індивідуальність і потребою гармонічного спілкування з іншими, між
поставленими цілями й своїми можливостями, дитина формує свій характер.
Однак сам характер найяскравіше
починає вимальовуватися й проявлятися в дошкільному віці. У цей час складається
звичний стиль поведінки, певне ставлення до дійсності.
Дитина включається в групу ровесників
у дитячому садку, керовану вихователькою, яка, як правило, стає для неї нарівні
з батьками найбільш важливою особою. Спочатку дитина адаптується до навколишніх
і засвоює норми й способи схвалюваної батьками й вихователями поведінки.
Паралельно йде інший процес — процес індивідуалізації; кожна дитина прагне
знайти в собі щось, що виділяє її серед інших дітей або позитивно в різних
видах творчості чи спорті, або у витівках і пустощах. При цьому діти
орієнтуються не стільки на оцінку однолітків, скільки на батьків і
виховательок.
 «Вступ дитини до школи означає для
дітей перехід до нового способу життя, нової провідної діяльності; це рішуче
позначається на формуванні всієї особистості дитини». А. І. Божович
Навчальна діяльність — діяльність,
безпосередньо спрямована на засвоєння науки й культури.
Під час навчання дитина вперше
зустрічається з рядом строгих правил, з якими їй доводиться співвідносити свою
поведінку. Колишній дошкільник звикає до цього нелегко. Уже після 2 — 3 тижнів
навчання в школі починається критичний момент і, якщо дитину не
підготували, наступає розчарування в школі. Тільки після виникнення інтересу до
самого процесу навчання формується інтерес до змісту навчальної діяльності,
потреба в набутті знань.
Нові правила й обов’язки хоча й
сприймаються багатьма семилітками «в штики» (особливо важко адаптуватися
домашнім дітям), відіграють важливу роль у становленні особистості кожного із
них. Організованість, звичка до систематичної праці, цілеспрямованість,
наполегливість, акуратність, дисциплінованість, працьовитість — якості, які
майже не розвивалися раніше, а на цьому етапі стають домінуючими. І дитина
приймає їх, тому що як і раніше вважають школу джерелом знань, а школярів —
незрівнянно більш «дорослими», аніж дітей підготовчої групи дитячого садка.
У
дитини починають складатися нові стосунки: із учителями, однокласниками, з’являються
шкільні друзі. Її діяльність — навчання — уперше починають всерйоз
оцінювати, і ці оцінки виявляються настільки важливими, що впливають
на ставлення до неї й учителів, і батьків, і однокласників.
Треба сказати, що дітям подобається
вчитися, одержувати нові знання, якщо тільки дорослі не встигнугь відбити це
бажання. Своє навчання першокласники сприймають як дуже важливе й потрібне
заняття і спочатку намагаються із усіх сил. Вони із задоволенням відзначають у
собі появу нових якостей, їм подобається, що вони стають «розумнішими». Школа
вимагає концентрації. Якщо в садку вихователі намагалися створити ситуації, у
яких би малюк одержував нові знання завдяки мимовільній увазі й в ігровій
формі, то школа диктує нові прийоми й способи навчання: дитина повинна
утримувати свою увагу на досліджуваній темі досить довго. Розвивається довільна
увага.
Як ми вже говорили, далеко не у всіх
семиліток процес адаптації до школи проходить гладко. Новий колектив, нові
правила змушують дитину мінятися — і не завжди в той бік, у який хотілося б
учорашньому малюкові. Розвивається психологічна криза, яка психологам відома як
криза семи років. Зупинимося докладніше на деяких її особливостях (за Л. Ф.
Обуховою).
1. Втрата безпосередності. Між бажанням і дією вклинюється
переживання того, яке значення ця дія буде мати для самої дитини. Тут уперше
виникає емоційно-значеннєва орієнтовна основа вчинку. Згідно з поглядами Д. Б. Ельконіна, там і тоді, де й коли
з’являється орієнтація на зміст учинку, там і тоді дитина переходить у новий
вік.
2. Манерничання, «дитина щось із себе корчить, щось
приховує».
3. Симптом «гіркої цукерки»: дитині погано, але вона намагається цього не показати.
Поняття соціально-психологічної адаптації.
Перший клас школи — один із найбільш істотних і критичних періодів у
житті дітей. Існують 3 рівні адаптації дітей до школи:
Високий рівень — дитина позитивно ставиться до
школи; пропоновані вимоги сприймає адекватно; навчальний матеріал засвоює
легко; повністю опановує програму, старанна; уважно слухає вказівки вчителя;
виконує вказівки без зовнішнього контролю; виявляє цікавість до самостійної
роботи, усіх предметів; доручення виконує охоче; посідає хороше статусне
становище в класі.
Середній рівень — дитина позитивно ставиться до школи; розуміє
навчальний матеріал, засвоює основне в програмі; самостійно вирішує типові
завдання; уважна при виконанні завдань, доручень, вказівок, але вимагає
контролю; зосереджена за інтересом, готується до уроків, доручення виконує;
дружить із багатьма дітьми в класі.
Низький рівень — дитина ставиться до школи негативно або байдуже;
скаржиться на нездоров’я; переважає поганий настрій; порушує дисципліну;
навчальний матеріал засвоює фрагментарно; до самостійних занять не проявляє
інтересу; потребує пауз, пасивна; близьких друзів у класі не має.
Якщо ви вибираєте своїй дитині не стільки хорошу школу,
скільки хорошого вчителя, то це — правильний вибір!
Перший учитель
З початком шкільного навчання діти,
можливо вперше в житті, відділяються від своїх батьків і приступають до
встановлення довірчих відносин з незнайомими дорослими, тому головне в школі,
особливо в початкових класах, звичайно ж, учителі. Перший учитель. Тільки
викладач початкових класів може підтримати інтерес до школи. Якщо він виявився
нервовим, постійно кричить, то в такого керівника учень замикається. Як ви
розумієте, це позначиться не тільки на ставленні до школи, а й на інтересі до
процесу пізнання й навчання. Якщо вже так трапилося, то необхідно терміново міняти
школу. Викладач повинен приваблювати та зацікавлювати своїх учнів, адже тільки
інтерес може бути рушійної силою дитячої енергії й цікавості.
Незалежно
від того, де, у якій школі вчиться малюк, завжди існують відмінності між тим,
якої поведінки і яких учинків очікують від нього вдома та у школі. Чим сильніше
буде ця відмінність, тим важче буде дитині пристосуватися до нових шкільних
умов. Успішність цього періоду повною мірою залежить від обстановки в сім’ї та
в школі, а також від особливостей індивідуального розвитку дитини.
Адаптація до шкільного життя багато в
чому залежить від того, які стосунки встановляться з однолітками в дитини, із
учителями, як батьки реагують на її успішність у школі. З найпершого дня в
школі від дітей вимагають засвоєння складних соціальних норм і правил, які
окреслюють коло їх поведінки як на уроках, так і на перервах. Стосунки з
однокласниками встановлюються за допомогою певного балансу між співробітництвом
і суперництвом. Подібним же чином складаються відносини і з викладачами, де
дитині потрібно знайти певний компроміс між незалежністю й слухняністю.
На успіхи в школі впливають багато
факторів. Діти зі слабким здоров’ям, стурбовані проблемами в родині або ті, хто
має занижену самооцінку часто недостатньо успішно справляються зі шкільним
завданням. Звичайно ж, сприйняття себе як гарного учня також впливає на
успішність у школі. Однак дослідження показали, що понад 30 % учнів недооцінюють свої реальні здібності. Ці діти не очікують від себе багато
чого й дуже дивуються, якщо час від часу одержують хороші оцінки. На
впевненість учнів достатній вплив справляють їхні батьки. Якщо мама говорить,
що в її дитини немає здібностей до математики, то малюк вірить, адже вона є для
нього незаперечним авторитетом, і навіть не намагається розібратися в цьому
предметі.
Помітивши, що в малюка назріває
конфлікт із учителькою, негайно зустріньтеся з нею й спробуйте з’ясувати, у
чому справа. Якщо ви зрозумієте, що йдеться про явну антипатію або психологічну
несумісність, переведіть дитину в інший клас або міняйте школу: нічого, крім
відрази до навчання й комплексу неповноцінності, така вчителька малюку не
прищепить. Взагалі при будь-яких шкільних конфліктах, хоч якими б складними й
непривабливими вони були, малюк завжди повинен відчувати, що ви з ним в одному
таборі: допомагайте йому видертися зі складної ситуації, а не оголошуйте,
заодно з директором і завучем, війну проти нього,
Рівень батьківських претензій
Деякі дорослі сприймають хід шкільного
життя дитини як щось, що має прямий і безпосередній стосунок до них самих: вони
гостро переживають погані оцінки, а хорошим спочатку радіють, а потім
сприймають як належне. Словом, вони поводять себе так, немов шкільні успіхи їх
малюка — суть оцінка їх виховних здібностей і вмінь як батьків. «Якщо моя
дитина погано вчиться, то я — поганий батько», — ця думка гризе його постійно
й, природно, отруює життя. Такі мами й тата хочуть відчувати себе хорошими
батьками, тому їхня дитина повинна, просто зобов’язана вчитися добре!
Щоб
зберегти гарні стосунки з дитиною, на них не повинні впливати успіхи або
неуспіхи в школі. Важливо зрозуміти, що не батьки вчаться в школі, а дитина: і вона
має право вчитися так, як у неї виходить, а не думати про
відповідність установленій батьками «високій планці».
|
